Eroticism has this in common with an addictive drug: that there is a coercive element to its pleasure with which part of us is in complicity, and part not. Thus ever since time began men have been trying to enjoy eroticism without being destroyed by it. Societies, religions can be defined in the way they deal with this conundrum. Polygamy, monogamy with repression, monogamy with affairs, monogamy with prostitutes, serial monogamy. Not to mention individual solutions of great ingenuity, or desperation: Victor Hugo with the door knocked through the wall of his office, to let in a girl each afternoon. Auden's flair for finding call-boys in every town. Picasso who simply refused when wife and mistress demanded he choose between them. Then there is always the hair-shirt of course. But perhaps the thing to remember when you wake up with a life full of fresh paint and tortuous complications is that eroticism wasn't invented for you, nor merely for the survival of the species perhaps, but for a divinity's entertainment. Nothing generates so many opportunities for titillation and schadenfreude as eroticism. Which is why it lies at the centre of so much narrative. How the gods thronged the balconies of heaven to see the consequences of Helen's betrayal! And your friends are watching too. Your antics have put the shine on many a late-night conversation.
On the borders between mythology and history, that wily survivor Odysseus was the first who learnt to trick the gods. And perhaps his smartest trick of all was that of lashing himself to the mast before the Sirens came in earshot. There are those of course who are happy to stand at the railings, even scan the horizon. Otherwise, choose your mast, find the ropes that suit you: sport, workaholism, celibacy with prayerbook and bell... But the kindest and toughest ropes of all are probably to be found in some suburban semi-detached with rowdy children and a woman who never allows the dust to settle for too long.
| У чуттєвості є дещо спільне з наркотиком, від якого несила відмовитись: у задоволенні, що вони дарують, є елемент примушення, і деяким з нас нелегко з ним впоратися. Отож, відколи існує світ, чоловіки намагаються віддатися чуттєвості, але не дати згубити себе в ній. Різні суспільства й релігії ставляться до вирішення цього неоднозначного питання по-різному: полігамія, моногамія з покаранням за порушення шлюбу, моногамія, яка дозволяє любовні зв’язки на стороні, моногамія, яка не забороняє користуватися послугами проституток, моногамія з багаторазовим укладанням шлюбів. Не кажучи вже про окремих чоловіків, які вирішували цю проблему з неабиякою винахідливістю або несамовитістю. Віктор Гюго щоночі пробивав «двері» у стіні свого офісу, щоб впустити до себе дівчину. Оден якимось одному йому відомим чуттям знаходив хлопців за викликом у кожному місті. Пікассо просто відмовляв дружині й коханці, коли ті вимагали вибрати одну з них. Звичайно, є й пустельники, які відцуралися людських втіх. Але коли ви раптом відчуєте, що життя наповнене яскравими фарбами й ускладненнями, які збивають з вірного шляху, подумайте про те, що чуттєвість існує не для вас одного, мабуть, не власне для збереження видів, а задля забави богів. Ніщо інше не створює стільки можливостей для збудження й зловтіхи, як еротизм. Ось чому йому присвячено так багато оповідей. Яку тисняву зчинили боги на балконах Небес, щоб побачити, до чого призведе зрада Гелени! Спостерігають також і ваші друзі. Ваші витівки оживили не одну опівнічну розмову.
На межі між міфологією й історією хитрий Одисей, котрий долав будь-які перешкоди, першим навчився дурити богів. Мабуть, найкмітливішою його витівкою було прив’язати себе до щогли, перш ніж Сирени наблизилися настільки, щоб їх стало чути. Декого, звичайно, цілком задовольняє стояти за парканом, ніколи не переступаючи межі, і навіть роздивлятися, що там за нею. Проте якщо ви маєте іншу вдачу, виберіть свою щоглу, знайдіть пута, які стримували б вас: спорт, завзяття до роботи, відмова від шлюбу з життям у молитвах під церковний дзвін... Але найлагідніші й найміцніші пута можна набути, мабуть, у маєтку десь у передмісті, де дзвенять голоси малечі, а жінка дбає про те, щоб в домі не було ані порошини.
|