The winning entry has been announced in this pair.There were 3 entries submitted in this pair during the submission phase. The winning entry was determined based on finals round voting by peers.Competition in this pair is now closed. |
«Одним словом, життя його вже доторкнулось тих літ, коли все, що дихає запалом, стискається у людині, коли могутній смичок щоразу слабше доходить до душі, та вже не огортає серце проникливими звуками, коли дотик краси не перетворює незайманих сил на вогонь та полум’я, але всі почуття, що вже відгоріли, стають піддатливішими для звуку золота, уважніше прислуховуються до його заманливої музики та мало-помалу дозволяють їй нечутно приспати себе». Чи про мене це? Так, про мене. І років життя торкнулося. І почуття відгоріли. І ніякого тобі вогню та полум’я, а один лише попіл минулих дерзань та терзань, зльотів та польотів уві сні та наяву. А золото на рахунках та кредитних картках дзвенить собі тихесенько, присипаючи та одурманюючи. Не дуже й багато його, золота. Хотілося б більше. Але щось все ж таки дзвенить. Це не порівняти з тим, що було років так з десять тому, коли і не мріялося ні про які тисячі у вільно конвертованій валюті. А найстрашніше те, що «політ нормальний», ця зваблива музика на мотиви, які промурчали свого часу ще Гобсек та скупий лицар, набагато приємніші для душі, ніж бунтівницькі наспіви рок-н-ролу сімдесятих «звідти» та вісімдесятих «звідси». Може, «честь навіженому, що навіює людству сон золотий»? Стоп! Але якщо ці слова все-ж таки щось перетискають десь там у глибині душі, звідки течуть сльози, якщо при щиросердому зізнанні щодо приємності музики піастрів та дублонів, кредитів та кредиток все ж щось в цій душі скромно замовляє іншу музику(правда, воно не може сплатити тих піастрів та дублонів), значить… все може повернутись назад? Значить, і в ці роки, котрих щоякнайнадійніше торкнулося життя, дотик краси все ще може розвіяти чари прагматики, могутній смичок все ще може огорнути душу цілком та розбудити її всю, без рештки, щоби вона пробудилася від сну душею єдиною, в одному примірнику, а не такою дводушною або двадцятидушною, якою вона є зараз, у сні своєму? А якщо душа може це все почути, і ці слова можуть так її зачепити, то може вона вже й прокинулась?... …Пискнув з комп’ютера лист з робочої папки. Цього листа треба було зразу читати, на нього треба було зразу відповідати і зразу було треба їм займатися… «Гаразд, потім додумаю, коли з роботою все владнаю. А поки що ще трохи «поспимо». Поки ніколи прокидатися. Поспи, душе моя. Справи в мене, рідна!» | Entry #8201 Winner
|
«Одним словом, життя його вже торкнулось тих років, коли все, що дихає поривом, стискається в людині, коли могутній смичок слабкіше доходить до душі і не обвивається пронизливими звуками навколо серця, коли дотик краси вже не перетворює невинних сил на вогонь і полум'я, але всі почуття, що відгоріли, стають доступнішими до звуку золота, уважніше вслухаються в його принадну музику і поступово невідчутно дозволяють їй цілковито приспати себе». Про мене? Про мене. И років життя торкнулось. І почуття відгоріли. І жодного тобі вогню і полум’я, а лише один попіл минулих дерзань і терзань, зльотів і польотів уві сні і наяву. А золото на рахунках і кредитних картках дзвенить собі потихеньку, присипляючи і одурманюючи. Не надто й багато його, золота, хотілося б більше, але дещо дзвенить же, не порівняти з тим, що було років яких навіть десять назад, коли ні про які тисячі у вільно конвертованій валюті ніколи і не мріялося. А найстрашніше, що «політ нормальний», що ця принадна музика на мотиви, що намугикав Гобсек та скупий лицар, для душі дійсно набагато приємніша, ніж бунтарські рок-н-рольні наспіви сімдесятих «звідти» і восьмидесятих «звідси». Може, «шана безумцю, який навіє людству сон золотий»? Стоп! Але якщо ці слова все-таки щось затискають десь там у душі, звідки сльози йдуть, якщо при щирому зізнанні про всю приємність музики піастр і дублонів, кредиток і кредитів все-таки щось в цій душі скромно замовляє іншу музику (правда, нічим йому переплатити ці піастри і дублони), значить… все може повернутись назад? Значить, і в ці літа, яких життя вже більш, ніж надійно торкнулося, все-таки може дотик краси розвіяти чари прагматики, може могутній смичок дійти до всієї душі і розбудити її всю до останку, щоб вона прокинулася від сну душею цілісною, в одному екземплярі, а не такою двоєдушною або двадцятидушною, якою вона є зараз, уві сні своєму? А якщо може душа все це почути, і так її можуть ці слова прищипнути, то чи не прокинулася вона вже?.. ..Пискнув з комп’ютера одержаний лист в робочій теці. Цей лист треба було відразу читати, на нього потрібно було відразу відповідати і відразу потрібно було ним займатися… «Гаразд, потім додумаю, коли розберуся з роботою. А поки «поспимо» ще трішки. Ніколи поки що вставати. Поспи, душа. Справи, рідна!» | Entry #8206
|
«Одним словом, життя його вже торкнулося тих літ, коли все, що дихає поривом, стискається в людині, коли могутній смичок слабкіше сягає душі й не обгортається пронизливими звуками коло серця, коли дотик краси вже не перетворює незайманих сил у вогонь та полум'я, але всі почуття, відгорівши, стають доступніші звуку золота, уважніше дослухаються до його манливої музики й мало-помалу нечутно дають їй зовсім приспати себе.» Про мене? Про мене. І літ життя торкнулося. І почуття відгоріли. І жодного тобі вогню та полум'я, самий лише попіл колишніх дерзань і терзань, зльотів і польотів уві сні та наяву. А золото на рахунках і кредитних картках дзеленчить собі потихеньку, присипляючи й одурманюючи. Не дуже вже й багато того золота, хотілося б більше, але ж дещо таки дзенькає, не порівняти з тим, що було яких десять навіть років тому, коли ні про які тисячі у вільно конвертованій валюті ніколи й не мріялося. А найстрашніше ж те, що «політ нормальний», що манлива ця музика на мотиви, які намугикали Гобсек і скупий лицар, для душі таки ж набагато солодша за бунтарські рок-н-рольні наспіви сімдесятих «звідтіля» і вісімдесятих «звідсіля». Може, «честь безумцю, що навіє людству сон той золотий»? Стоп! Але якщо ці слова все-таки щось передавлюють десь там у душі, звідки сльози течуть, якщо, хоч і признаєшся в приємності музики піастрів і дублонів, кредиток і кредитів, усе-таки щось у цій душі скромно замовляє іншу музику (щоправда, нічим йому переплатити ці піастри з дублонами), отже... усе можна повернути назад? Отже, і в ці літа, яких життя вже ой як надійно торкнулося, все-таки може дотик краси розвіяти чари прагматики, може могутній смичок дійти до всієї душі цілком і розбудити її всю, без останку, щоб вона прокинулася від сну душею цілісною, в одному примірнику, а не такою двоєдушною чи двадцятидушною, яка вона зараз, уві сні своїм? А якщо може душа це все почути і так її можуть ці слова прищемити, то чи не пробудилася вона вже?.. ...Пікнув із комп'ютера отриманий лист у робочій папці. Цього листа треба було відразу читати, на нього треба було відразу відповідати і відразу треба було ним займатися... «Гаразд, потім додумаю, коли розберуся з роботою. А поки що „поспімо” ще трошки. Ніколи ще вставати. Поспи, душе. Справи, рідненька!» | Entry #8167
|